“Про мене” – на перший погляд кожен очікував тут побачити безліч моїх фотографій, контактні телефони чи опис всіх галузей в яких я працюю або чим займаюсь. Але це зовсім не те, про що Ви подумали – це швидше “хронологія”, аніж “резюме”. Тут я буду писати про всі періоди свого життя, а особливо про ті, які мене найбільше вразили. Адже у кожного із нас стільки багато цікавих миттєвостей проходить, а запам’ятовуються одиниці з них. Тому, завжди буде приємно почитати і пригадати “як це було”
Якщо у Вас є запитання або якісь корективи, будь ласка, звертайтесь у розділ “Зв’язатися” і напишіть мені – я неодмінно їх прочитаю і дам вичерпну відповідь.

• Дитинство (1985-1991)
• Шкільні роки (1991-2000)
• Музична освіта (1997-1998)
• Спудейські роки (2000-2002)
  • Християнсько-патріотичне видання “Юні серця”
• Студентські роки (2002-2007)
• Аспірантські роки (2007-2010)

Дитинство

Люблю я квіточки пахучі, Люблю берізочку струнку, Люблю той явір, що на кручі Коріння миє у струмку, І трав зелені оксамити, Важкі пшеницею лани, Високі гори гордовиті, Одіті в сизі жупани, Задуманий, дімучий гай – Бо це ж мій любий Рідний Край… © Роман Завадович

Народився я 17 січня 1985 року в мальовничому селі на Західній Україні , що зветься Жизномир. Це був четвер, і як розповідають батьки – було досить холодно (-30°). І це все “не спроста”, так як зима – моя найулюбленіша пора року, а якщо вдаватися у подробиці  – я “закоханий” в  гірськолижний спорт. Правда, в дитинстві він у мене був оснований на “союзному” дерев’яному інвентарі, але це не заважало мені приходити по вечорам в “промокшій до ниточки” одежі, чи з поламаними лижами в руках

Першим моїм великим і дружнім колективом став дитячий садочок “Червона шапочка”. Тут було грайливо і дуже весело Особливо запам’ятались свята: Нового Року, Святого Миколая та День Матері. В одне із новорічних свят мені довелось себе “випробувати” в ролі маленького Діда Мороза – враження незабутні. А ось загадковий “живий куток природи” в приміщення дитсадку залишився в моїй пам’яті і до сьогодні.

“Я Іван? – а хто це?”, – іншими словами: чому мені батьки дали таке ім’я. Сім’я у мене християнська, тому більшість традицій збереглись і до сьогодні, включно яким ми і слідуємо. Тому, давати дітям імена – це чергова традиція, в основу якої закладене найближче релігійне свято. Так було і зі мною, я родився напередодні другої “Святої вечері” та  “Хрещення Ісуса Христа у річці Йордан”. Тому за релігійним календарем 20 січня вважається днем “Івана Хрестителя”. Але якщо брати в загальному, ім’я Іван є дуже поширеним на  Західній Україні, тому мені приємно його чути.

Часто друзі задають запитання: “Чи на жалію я про те, що народився в селі і чи там було важко?”. В принципі відповідь дуже проста: я не те, що не жалію, я просто вдячний Богу що я там народився і провів своє дитинство. Так як міські діти в жодному випадку не можуть поділитися такими захоплюючими враженнями, як це роблять сільські. Село на Західній Україні – це якраз те, що не можливо передати чи описати. Безкраї луги, дрімучі ліси, озера та річки – це все те, що вабить завжди на свої терени.

Власне кажучи, людина яка пройшла весь шлях: починаючи з села і, закінчуючи великим містом – завжди отримує порівняльний досвід того, що є погано в селі чи місті, чи навпаки. Такій концепцій мають слідувати всі наші депутати Верховної Ради України. Адже мене завжди непокоїла та думка, що більшість з них осуджують “село” як таке, а самі там жодного разу не були.

Шкільні роки

Жизномирська ЗОШ I-III ступенів

Ще одна цікава мить в житті, яка так швидко промайнула, що уже й не так багато моментів можу пригадати. Шкільні роки розпочались для мене у Жизномирській ЗОШ I-III ступенів 1 вересня 1991 року. “Перший раз у перший клас” привела моя перша вчителька Слаба Анастасія Михайлівна. Із початкових класів добряче запам’ятав як мене називали “мотоцикл” коли ми здавали тест на вільне читання тексту. Суть його полягала в тому, що за 1 хв. треба було прочитати відповідну кількість слів. Не знаю для кого ті нормативи були тоді придумані, але для мене це виглядало смішним Хоча, це все треба завдячувати казкам, якими я сильно захоплювався в 1-2 класі. Фактично, на той час в сільській бібліотеці мені уже не було що читати, адже українських казок не так уже багато, тому приходилось читати “Казки різних народів”. Чомусь вони мене тоді сильно вабили, і досі не можу зрозуміти “чому”. Пригадую такі вечори, коли я не міг заснути, допоки не прочитаю 1-2 казки. Можливо це наслідок того, що мені батьки їх ніколи в голос не читали.

Найбільшим святом для мене було отримання навчальних посібників на наступний навчальний рік. Мене і заставляти не треба було, я сам їх із цікавістю розглядав і лише залишалось мріяти, коли наступить 1 вересня (День знань), щоб уже почати працювати з ними. Тому, перехід із 4-го у 5-ий клас – це було “щось” “Загальні” вчителі, маса нових предметів, нові враження і пізнання. В тому віці уже суттєво відчув для себе, що одну важливу сходинку в життя я уже переступив. Але ці роки тривали не довго, закінчення 9-го класу нас всіх багатьох розлучив, в тому числі і мене. Більшість однокласників вступили у альтернативні професійні заклади, а інші – продовжили навчання для отримання середньої освіти.

Якщо зробити загальний підсумок для себе – то я надіюсь, що в історії школи я залишив по собі гарні спогади, і приємно чути від своїх близьких чи знайомих, що мене там згадують вчителі роками, а дехто і в приклад приводить. Мабуть, в цьому є якась основа. Сьогодні розумію, що найбільшу подяку треба висловити батькам, які жодного разу мене не запитали: “А ти виконав домашнє завдання?”. Для мене таке запитання – це швидше неповага, аніж батьківський контроль. На мою думку, школяр сам має відповідати за свої дії і розуміти сутність навчання та його вагоме значення в подальшій кар’єрі. “Похвальні грамоти” за кожен рік навчання на “останньому дзвінку” стали уже традицією. Це було вагоме досягнення для мене, але найважливіше – це доказ того, що дитина може самостійно навчатися. Та і тоді є стимул, адже такими досягненнями завжди можна порадувати батьків

Приїжджаючи сьогодні в село 3-4 рази на рік – не завжди вдається поспілкуватися із всіма вчителями, але бажання висловити подяку панує в мені і до сьогодні. Низький уклін і вдячність за той вагомий “граніт науки” хочу висловити Оленчук Богданні Іванівній (вчителька української мови та літератури). Більшість школярів схиляються до думки, що занадто вона вимагає від них. Якраз в цьому і є їхня помилка, і вони це зрозуміють пізніше. Адже володіти рідною мовою і висловлювати свою думку з її милозвучним підсиленням дається не кожному. Тому, я постарався по-максимуму оцінити її важку і рутинну працю. Цей список можна продовжити до переліку всіх викладачів, адже всі вони віддавали свої знання, тепло і доброту, покладаючи надію на те, що їхня праця не буде марною. Низький Вам уклін, дорогі вчителі.

Музична освіта

Музична школа м.Бучач

Звучить гарно “Музична освіта”, але на превеликий жаль, мені її отримати так і не вдалось. Хоча спроби були – 1 рік я навчався у Бучацькій музичній школі по класу акордеону з 1997-1998рр. За цей час показав себе талановитою особистістю, де уже через півроку після першого академ-концерту потрапив на “Дошку пошани”. Та і мій викладач по спеціальності завжди похваляв мене батькам, який я здібний “хлопчик” Але я і це сам розумів, так як під час навчання я уже грав твори за 3-4 клас, а академконцерти для мене були великим святом. Вагомий багаж знань отримав із уроків сольфеджіо, фактично, яким і сьогодні користуюсь. Пригадую часи, коли мені досить легко давались написання музичних диктантів, і зараз для себе розумію, що уже тоді із муз-слухом у мене все було “на висоті” у ті дитячі роки.

Зазвичай, повертаючись із музичної школи додому, я інколи не встигав навіть повечеряти (так як школа була у 2-гу зміну),а одразу відкривав нові твори які вчитель дав і пробував їх грати. Мені просто було цікаво: “А що там нового”? Зараз важко уже пригадати, що я грав, але нотні записи в моїх книжних архівах можна “відкопати” дома. Але і до сьогодні пам’ятаю свій перший дитячий твір “Вместе весело шагать” Шаинского В.Я.

Я і сьогодні задаю собі запитання: “Чому покинув муз-школу після 1-го року навчання”? Відповідь тут проста, я для себе збагнув одне, що продовжувати музичну кар’єру я точно не буду, а отриманого мінімального багажу знань музичної грамоти  – вистачить мені у житті. В чомусь і є своя правда, так як я уже в ті роки фактично на слух грав більшість пісень, включаючи своє захоплення синтезаторами.  Щодо останнього – то “честь” і “хвалу” треба віддати  Yamaha PSS-51, на якій я і “виріс”.

Тому, я не особисто для себе зрозумів, що музична школа – це лиш те місце, яке дозволить розкрити дитячий талант і підсилити його міць. А все інше – залежить від мене самого. Тому акордеон став для мене лиш фундаментальним дороговказом і всі інші клавішні інструменти – це моя “нова родина”. Тут лиш потрібен мізерний час, щоб освоїти нюанси клавіатури, якщо це, для прикладу, баян – а дальше, справа майстерності

Розуміючи для себе, що талант потрібно розвивати і приділяти йому побільше часу, я вирішив більшість своїх власних творів збирати у збірку “My Inspiration”, що в перекладі означає “Моє натхнення”. Більш детально можна ознайомитися тут

Спудейські роки

Спудей(від грецького σπουδάζω – студіювати, вчитися) – так називаються учні, які навчаються в духовних закладах. Одним із таких є Бучацький колегіум імені Святого Йосафата при монастирі Чесного Хреста Господнього Чину св. Василія Великого.

Василіянський монастир!..
Яка краса, яка це слава.
Він, наче справжній богатир,
Стоїть на пагорбі у хмарах…
Кравець І.М.

“Минають дні, минають місяці, так само швидко промайнули мої юнацькі роки, а одночасно і дав роки навчання у славному колегіумі ім. св. Йосафата. Не віриться мені, що я вже доросла людина, що за моїми плечима стоїть вибір професії, вибір своєї долі.

Але це, на жаль, правда. Я закінчую навчання у прекрасному закладі, в якому дають не тільки високі знання, а й вчать любові до Господа Бога, до друзів, до своєї рідної землі. Перш за все, хотів би скласти подяку вчителям, які віддали нам тепло своєї напруженої праці, щоб ми пізнали ще більше той загадковий світ знань. Також директору о. Івану Майковичу, духовним наставникам, які зуміли виховати нас як справжніх християн, особливо допомогли глибше зрозуміти, хто такий Бог.

От і переступаю я батьківський поріг, поріг колегіуму, поріг другого дому, поріг розлуки зі своїми теперішніми товаришами. Колись я ще повернусь сюди, а коли саме – не знаю!?.”

Це уривок моїх слів, які я залишив по собі у випускному журналі колегіуму за 2002 рік. Справді, я сьогодні для себе розумію, що цей заклад зумів сформувати в мені ті настанови, якими я сьогодні користуюсь. Іншими словами: я почерпнув від нього все те, що стало тим підґрунтям для формування моєї кар’єри в цілому. І я завжди буду першому колегіуму завдячувати за те, чого я сьогодні досягнув.

Бучацький колегіум ім. св. Йосафата

За час перебуванні у колегіумі у мене залишилось багато цікавих спогадів, які б хотілось тут викласти. Але їх настільки багато, що їх краще занотувати і випустити окремою збіркою чи сайтом А якщо вдатися до діяльності моєї у колегіумі, то звісно, більшість концертних виступів не обходилось без мого музичного супроводу. Бували й такі моменти, що на уроки української та зарубіжної літератур я писав музику до тих чи інших віршів письменників, яких ми вивчали. А потім із однокласником (Затильним В.Я.) співали на уроці для викладачів. Це справляло неабиякі враження на них

Щодо творчих проектів, то слід зауважити християнсько-патріотичне видання Бучацького колегіуму ім. св. Йосафата “Юні серця”, яке було засновано мною та моїм однокласником, на той час, Затильним В.Я.

“Колись я ще повернусь сюди, а коли саме – не знаю!?.“, – на такій мінорній ноті, я “залишив” колегіум. І справа не в тому, що я туди більше ніколи не повернусь, а в тому, коли я туди повернусь із добрими справами, щоб віддячити за все те, що мені тоді подарував цей заклад.

Студентські роки

Національний aвіаційний університет

Студентське життя – чи не один із найцікавіших періодів в житті кожної людини. Нові друзі, нові враження, саме головне, новий погляд у життя. Ці роки не оминули й мене, адже 01 вересня 2002 року я став студентом Національного авіаційного університету (НАУ) м. Київ. Кар’єру в житті я будую сам, тому і ВУЗ прийшлось обирати самому, не дивлячись на те, що до 01.09.2002 року столиця була для мене загадковим містом, адже я тут ніколи не був. Був! Один раз, коли ми з друзями у трьох (без батьків), самотужки поїхали вступати у НАУ. Звісно, страхання оточуючих людей  на те, що “без грошей” ніхто нікуди не вступить – нас не лякало. Склавши іспити на початку липня, а уже  15 серпня 2002 року я отримав листа з НАУ, про те, що являюсь студентом кафедри “Комп’ютерних систем та мереж” Інституту інформаційних технологій (КСМ ІІТ).

Як і більшість студентів, під час навчання встигав і навчатися і працювати. Після закінчення 2-го курсу навчання, влаштувався на одну із київських фірм ” WEB-програмістом”. З того часу і почалось шліфування власної кар’єри, а саме основне – це було ЦІКАВО!

В той час паралельно із навчанням та роботою створив розважально-інформаціний портал – ..:: www.relax-info.com ::.. Спершу проект був доступний в локальній мережі НАУ як “X-MAN”, а згодом, 24 березня 2005 р., у 01:22 ночі, світ побачив ще один цікавий ресурс. Даний проект не позиціював себе як “портал №1″, це просто було те місце, де на відміну від інших порталів, 80-90% користувачів були між собою знайомі. Їх в цьому поєднував ВУЗ НАУ. Тому, не рідко можна було почути, що “релакс” – це студентський портал НАУ.

01 вересня 2005 року – вступив в Інститут післядипломного навчання для отримання другої вищої освіти  за напрямком “Фінанси”.

30 червня 2006 року – отримав диплом з відзнакою та базову вищу освіту за напрямом підготовки “Комп’ютерна інженерія” та здобув кваліфікацію бакалавра з комп’ютерної інженерії.

На початку 5-го курсу розробив адміністративно-навчальну інформаційну систему Інституту комп’ютерних технологій (АНІС). Це і стало фундаментом для написання дипломного проекту: “Автоматизована система управління навчальним процесом у вищих навчальних закладах”. Керівник – Клименко І.А. Більш детально роботу системи було охарактеризовано у статті: Жуков І.А., Клименко І.А., Кравець І.М., “Адміністративно-навчальна інформаційна система Інституту комп’ютерних технологій” // Проблеми інформатизації та управління: Збірник наукових праць: Вип. 1(19). – К.: НАУ, 2007. – С. 56-67. Дипломний проект було захищено на “відмінно”, і головою комісії було відправлено роботу на конкурс кращих дипломних робіт НАУ, оскільки АНІС  мала акт впровадження.

30 червня 2007 року – отримав диплом з відзнакою та повну вищу освіту за спеціальністю “Комп’ютерні системи та мережі” та здобув кваліфікацію інженера з комп’ютерних систем.

5 листопада 2007 року – зустрів своє перше справжнє кохання (надіюсь, і останнє)

Історія студентських років завершується отриманими трьома дипломами з відзнакою, великим багажем знань і саме важливе – це перехід у нову віху мого життя, де я більше уваги став приділяти науці та актуальності тих проблем в ІТ, що потребують дослідження на сьогодні.

Аспірантські роки

У грудні 2007 року, склавши іспити, я вступив у відділ аспірантури при Національному авіаційному університеті за спеціальністю: 05.13.05 – комп’ютерні системи та компоненти. Частина хронологічних подій висвітлено в розділі “Наукова діяльність”.

Наукова діяльність дала поштовх до того, щоб піднятися на щабель вище при вирішенні складних задач. Перш ніж братися за їх рішення – необхідно їх вивчити. Для цього доводилось використовувати різну методологію теоретичних досліджень, включаючи ідеалізацію, яка правомірна лише у певних межах, та формалізацію – вивчення різноманітних обєктів шляхом відображення їхньої структури у знаковій формі за допомогою штучних мов. Підсумком цього стало написання дисертації на тему: “Розподілення навантаження  в базах даних великого об’єму методом горизонтальної фрагментації” та автореферату. Основні результати дисертаційної роботи опубліковані в 12 наукових працях, серед яких: 8 – у наукових фахових виданнях України, 4 – матеріалах конференцій.

Результати досліджень за темою дисертації доповідались та обговорювались на міжнародних науково-технічних конференціях:

• «Современные информационные и электронные технологии» (18-22 травня 2009р., м. Одеса, Україна);
• «International scientific  technical conference» (22-25 квітня 2009р., ХАІ, м. Кіровоград , Україна);
• Міжнародна науково-технічна конференція «Комп’ютерні системи та мережні технології» (10-12 червня 2009р., НАУ, м.Київ, Україна);
• «Advanced computer systems and networks design and application: proceedings of the 4-th International conference» (9-11 листопада 2009р., НУ “ЛП”, м. Львів, Україна);
• Міжнародна науково-технічна конференції «Комп’ютерні системи та мережні технології» (15-17 червня 2010р., НАУ, м. Київ, Україна).

Дисертаційна робота виконувалась у рамках науково-дослідних робіт Національного авіаційного університету (НАУ):

• НДР «Створити автоматизовану інформаційно-аналітичну систему Мінтрансзв’язку» (номер державної реєстрації №0108U000488) у період за 2007-2008р.р.
• НДР № 668-ДБ-10 «Методи та засоби підвищення ефективності розподілених обчислювальних систем на базі тензорних нейронних мереж» (номер державної реєстрації №0110U000221) у період за 2010 р.

Дисертація присвячена розробці загальної методології, методики та алгоритмів для організації розподілення навантаження в БД великого об’єму. Розроблено новий евристичний метод «iSmartRoute» для оптимізації графів великої розмірності. Також, удосконалено спосіб оптимізації багатоекстремальних  функцій результати якого підтвердили практичну і наукову цінність еволюційних алгоритмів. Розроблено метод декомпозиції SQL-запиту у РБД, що формує сукупність відомостей про частоту звертань до кортежів. Проведено експериментальне дослідження використання постійних з’єднань з БД в традиційній кластерній системі та у сегментованій. Розроблено метод горизонтальної фрагментації БД великого об’єму. Проведено організацію розподілення навантаження в БД інформаційно-аналітичної системи методом горизонтальної фрагментації та описано її основні характеристики, включаючи її функціонування та захист інформації

Дисертація була виконана під керівництвом Жукова Ігоря Анатолійовича, доктора технічних наук, професора, заслуженого винахідника України.

15 жовтня 2010 року о 13⁰⁰ – відбувся прилюдний захист дисертації “Розподілення навантаження  в базах даних великого об’єму методом горизонтальної фрагментації” на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.062.07 Національного авіаційного університету за адресою: 03680, м. Київ, просп. Космонавта Комарова, 1.

22 грудня 2010 року – рішенням президії Вищої атестаційної комісії України присуджено науковий ступінь кандидата технічних наук зі спеціальності “комп’ютерні системи та компоненти” та видано диплом кандидата наук.

Залишити коментар: